Горіння пластмас супроводжується інтенсивним димовиделеніе, що свідчить про недостатнє надходження кисню повітря в зону горіння. Значна димоутворювальною здатністю полімерів, а також токсичність продуктів їх розкладання є стримуючими факторами, що обмежують їх застосування в цілому ряді випадків: на шляхах евакуації, в місцях скупчення людей (вестибюлі, зали для глядачів і т. П.).
При пожежі втрата видимості внаслідок надмірного димовидалення може значно випереджати дію інших небезпечних для людини чинників (підвищення температури, недолік кисню, теплове випромінювання і ін.).
У лабораторних умовах димоутворювальну здатність пластмас визначають за максимальним значенням оптичної щільності диму в випробувальної камері з урахуванням її обсягу і оптичної довжини світлового променя (ГОСТ 24632-81, ГОСТ 12.1.044-84). За експериментальними даними розраховують показник димоутворювальною здатністю горючого матеріалу, віднесений до площі зразка, до його початкової маси і до зміни маси протягом випробування.
За цими параметрами можна судити про оптичної щільності одиниці концентрації диму при оптичної довжині світлового променя 1 м і характеризувати кількість диму (в кубічних метрах) товщиною шару в 1 м, утвореного при згорянні 1 м2 поверхні матеріалу або 1 кг його маси.
У роботі відзначається, що в режимі полум`яного горіння порівняно низькою димоутворювальною здатністю володіють деревні і полімерні матеріали (фенолорезольний пінопласт ФРП1 і ін.), Здатні до карбонізації при високих температурах, а також полімерні матеріали з високим вмістом мінеральних наповнювачів. Зниження здатності до димоутворенню карбонізующіхся полімерів пояснюється високою швидкістю окислення матеріалів, низьким вмістом в продуктах окислення горючих речовин і твердих частинок.
«Попередження пожеж на новобудовах», Е.Д. роїв
